Він пришвидшував велогонщиків. Тепер зашиває їм у шорти подушки безпеки

За кілька місяців до серпня 2019 року бельгійський інженер Берт Селіс проганяв молодого гонщика Б’єрга Ламбрехта в аеродинамічній трубі . Для його лабораторії це була рутина: знайти посадку й екіпіровку, що заощадять гонщикові кілька ват. А потім, 5 серпня, на третьому етапі «Тур де Пологне» 22-річний Ламбрехт злетів з асфальту й вдарився об бетонний водопропуск. Врятувати його не вдалося.

«Я питав себе, чому велосипедисти досі мають так мало захисту, крім шолома», — згадує Селіс . У жовтні 2026 року його відповідь потрапила до списку найкращих винаходів року за версією TIME . Це подушка безпеки вагою близько півкілограма: вона ховається в лямках велосипедних шортів й розкривається за 100 мілісекунд. Найдивніше в цій історії інше. Людина, яка все життя зрізала з гонщиків грами й вати, тепер хоче навісити на них додатковий вантаж. І запевняє, що секундомір цього не помітить. А щоб вирішувати, коли спрацьовувати, подушку навчали на архіві чужих падінь, який зберігає одна бельгійська інформаційна агенція.

Бухгалтер ват

Селіс за освітою інженер, а за ремеслом аеродинамік. Він співзасновник Flanders Bike Valley, фламандської велолабораторії навколо аеродинамічної труби, і працював із багатьма професійними командами.

Ця робота скидається на бухгалтерію. Гонщик сидить на велосипеді в потоці повітря, датчики міряють опір, а інженери зсувають лікоть на сантиметр або міняють тканину на плечах. П’ять ват уже вважаються серйозним уловом. За такі крихти команди замовляють особливі шкарпетки, переформовують шоломи й багато витрачаються на колеса.

Після загибелі Ламбрехта Селіс звернувся до Сема Ратайчака, який очолював дослідження й розробки в бельгійського виробника екіпіровки Bioracer і збудував там аеродинамічну трубу. Bioracer шиє гоночний одяг, зокрема для професійних команд. У 2020–2021 роках Ратайчак і стажист-індустріальний дизайнер Стейн Фанволсем напрацювали концепт : подушка, захована в лямки звичайних гоночних шортів, яка під час падіння прикриє шию, груди, спину й стегна.

Концепт працював. Не з’явилися лише замовники. Ще 2024 року Ратайчак, який тоді вже керував власною дизайн-студією, називав цю ідею потенційним переломом у безпеці гонщиків і визнавав, що команди виявили до неї обмежений інтерес.

Шолом, який пробила смерть

Прохолодне ставлення пелотону пояснити легко. Десятиліттями професійний велоспорт відбивався від будь-якого захисту, що коштував зручності чи швидкості.

1991 року Міжнародний союз велосипедистів (UCI) спробував зробити шоломи обов’язковими. Гонщики влаштували страйк, і правило поклали під сукно. Воно повернулося лише 2003 року, коли казахстанський гонщик Андрій Кивильов упав без шолома на «Париж — Ніцца» і наступного дня помер. Тоді UCI оголосив шоломи обов’язковими , але й це був компроміс: перша версія правила дозволяла знімати шолом на фінальних підйомах довші за п’ять кілометрів. Цю лазівку закрили пізніше.

Із захисним одягом було те саме. У Bioracer заявили, що можуть зробити гоночну форму, яка пом’якшує найпоширеніші травми при падінні. Гонщики, як повідомляв road.cc , віддали перевагу звичним зручності й швидкості.

Висновок зрозуміє будь-який продавець: у пелотоні безпека продається лише тоді, коли не коштує жодної секунди. Саме так Селіс і намагався продати свою подушку.

Пів кілограма, що колись обіцяли швидкість

У березні 2024 року, коли система ще була прототипом, Селіс розповів бельгійському мовнику Sporza , що подушка додає від 500 до 600 грамів, приблизно як одна повна пляшка води. Професіонали поки відмовлялися, побоюючись за комфорт і вагу, тож Селіс зіграв картою аеродинаміка. Гонщик у системі, казав він, стає більш «краплеподібним», і на рівній трасі на швидкості 50 км/год різниця сягала від 5 до 15 ват. «Тоді приріст ваги вже не має значення», — казав він.

Для пелотону це звучало спокусливо: захист на додачу до швидкості. Сьогодні компанія говорить обережніше. У матеріалах довкола списку TIME розробники обіцяють інше: подушка не впливає на аеродинаміку і майже непомітна під джерсі. Про виграш у ватах уже не згадують, а жодне з тверджень не перевірено незалежно. Є й друге застереження: на гірському перевалі пів кілограма залишаються пів кілограмом, хоч як плавно обтікає їх повітря.

Сам пристрій виглядає скромно. У невеликій торбинці на спині лежать електроніка та балончик із CO₂, а тонкі трубки з термопластичного поліуретану проходять крізь лямки шортів.

Система не прикриває ні голову, ні плечі, і це зроблено навмисно. Ратайчак пояснював, що після падіння гонщик має мати змогу знову сісти на велосипед і дістатися фінішу. Тому приблизно за десять секунд після спрацювання подушка сама починає здуватися й складається назад у лямки. Щоб скористатися нею знову, треба замінити балончик і його запал, це близько 35 € . Автомобільну подушку, на відміну від цієї, замінюють цілим блоком.

Чого вчать чужі падіння

Найважче в подушці безпеки не тканина й не газ. Найважче вирішити, коли спрацьовувати.

Гонщик кидає велосипед на фінішній лінії, спринтер розгойдує машину з боку в бік, міський велосипедист стрибає через бордюр. Жодне з цього не падіння, але для датчика все це різкі рухи. Помилкове спрацювання посеред спринту небезпечне саме по собі, а подушка, що не розкрилася, гірша за відсутність подушки, бо породжує хибну впевненість. Sporza описує логіку порогу так: гонщик, який просто ковзає асфальтом, її не запустить, а якщо його потім перекине через відбійник, вона спрацює.

Алгоритм Aerobag збудований на чужих аваріях. Бельгійська інформаційна агенція Belga зберігає великий архів відеозаписів падінь на гонках, і розробники пропустили ці записи через модель штучного інтелекту. Вона відновлювала рух тіла за видимими суглобами, як-от плечі, стегна й лікті, а ці траєкторії використали для налаштування порогу спрацювання. Простіше кажучи, система вчилася на падіннях, які ніхто ніколи не став би влаштовувати заради експерименту.

Шведська компанія Hövding знає, скільки коштує помилка. Її повітряний комір для міських велосипедистів надувався навколо голови й продавався як заміна шолому. У листопаді 2023 року шведська споживча агенція зупинила продаж Hövding 3 через дефект, через який комір міг не розкритися під час падіння. 21 грудня 2023 року компанія подала заяву про банкрутство . На той час суд призупинив дію заборони, але правління вирішило, що після місяця без продажів компанію не врятувати. Подушку судять за той єдиний раз, коли вона не розкрилася.

Aerobag виходить на той самий ринок. Для городян компанія розробила Aerobelt, пояс із таким самим модулем, який можна носити поверх звичайного одягу. Fundracer, фонд, що інвестує в мікромобільність, купив міноритарну частку компанії . У продажу системи ще немає. Співзасновник Aerobag Квінтон Ван Логгеренберг оцінює її в 700–850 € : дорожче за добрий шолом і дешевше за багато комплектів гоночних коліс.

Поки що урок Hövding суто теоретичний. Систему випробували на краш-тестах із 3D-друкованими фігурами гонщиків , а наступними кроками називають падіння людей на м’які покриття та краш-тест манекенів. Опублікованих даних про те, наскільки вона зменшує травми в реальних аваріях, поки немає.

Знову вчитися падати

На словах інтерес з’явився ще 2024 року. Селіс розповів Sporza, що британська команда Ineos Grenadiers хотіла випробувати подушку, особливо після страшного падіння Егана Берналя, коли у січні 2022 року переможець «Тур де Франс» врізався в припаркований автобус під час тренування.

На ділі першою систему взяла нідерландська команда Picnic PostNL. За проєктом стоїть колишній професіонал Піт Рояккерс. Команда вже впоралася з саднами від асфальту за допомогою зносостійкого одягу, а наступною ціллю він назвав зламані ребра, таз і ключиці. Ідея прийшла з відео в Instagram про подушку для мотоциклістів, що привело Рояккерса до Селіса. Свої очікування він тримає тверезими . Подушка збереже ключицю лише тоді, коли гонщик їй по-справжньому довіряє й тримає руки при собі, а більшість гонщиків під час падіння викидають руки вперед. Схоже, гонщикам доведеться знову вчитися падати. 2026 року Picnic PostNL і Visma–Lease a Bike отримали системи для тренувань, а італійський виробник екіпіровки Nalini вклався в проєкт із планами випустити перші шорти із сертифікатом Aerobag.

Селіс у цих перегонах не сам. Навесні 2026 року Van Rysel, велобренд Decathlon, показав гоночний комбінезон із вбудованою подушкою: комбінезон разом із подушкою важить близько 700 грамів, а подушка, за словами виробника, розкривається за 60 мілісекунд, майже вдвічі швидше за Aerobag. «У велоспорті доводилося обирати між результатом і безпекою», — заявили у Van Rysel .

На гонках подушку поки не побачите. На початку 2026 року UCI почав збирати виробників і лабораторії , щоб написати стандарти для таких систем, і доки їх немає, ніхто не може стартувати в гонці з подушкою. Селіс сподівається побачити її на трасі 2027 року.

Шолом дійшов до професійного велоспорту через страйк і через смерть, що сталася дванадцять років потому. Подушці Селіса нової трагедії не треба. Їй потрібен гонщик, який у падінні довіряє їй більше, ніж власним рукам.